Рекомендована публікація

• Тематичні розділи • “HOMO ETHNIKOS” •

Вестернізація: приймати чи протистояти?

Багато країн сучасного світу відчувають посилений вплив на свою культуру західного способу життя та масової культури, що спричиняє невдоволення і критику широких верств населення на адресу урядів своїх держав, які належним чином не здійснюють нічого супроти вестернізації (від англ. west – захід) . 

Під вестернізацією розуміється процес зростання впливу культури і політики західних країн на життя сучасного людства, нав’язування західного способу життя всім народам. 


Зважаючи на провідну позицію США в житті західної цивілізації та її політику щодо просування й захисту власних інтересів у будь-якому куточку світу, вестернізацію зазвичай, ототожнюють з “американізацією”, яка руйнує усталені, традиційні форми організації життя, активно впливає на зміну ціннісної орієнтації молоді.


Докладніше: Махній М. М. Ксенофобія і етнофобії: “я не я, і хата не моя”// Етнопсихологія і міжкультурна комунікація/ М. М. Махній. - Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2015. - С. 73-76.


“Малоросійськість”: українці очима росіян

Взаємини давніх сусідів, між якими немає надвисокого мовного і культурного бар’єру, завжди опосередковуються надмірними пристрастями, приматом емоційного над логіко-дискурсивним. Однією з найбільших пристрастей можна назвати дух суперництва, що змушує постійно порівнювати своє становище, своє минуле, свої успіхи і негаразди. Причому між близькими етносами через їхню співмірність існує принципова можливість такого зіставлення, бо нікому не спаде на думку змагатися з тим, хто не має нічого спільного зі своїм опонентом.

У цьому сенсі найбільш проблемними для українців є відносини з росіянами. Великі періоди співжиття в межах різних державних утворень (Київська Русь, Гетьманська доба після Переяслава, Російська імперія, СРСР), близькість мови, культури, релігії тощо створюють об’єктивно (не кажучи вже про суб’єктивні зусилля російських політиків) постійну загрозу асиміляції, розчинення українців як самостійного і самобутнього етносу в російському етнічному масиві.

Асиміляторському тискові росіян на українців сприяють і усталені стереотипи російської свідомості щодо українців.

По-перше, йдеться про переконання, що усі відмінні риси (мовні, культурні, традиційні, ментальні) українців є ознаками не етнічними, а суто соціальними, ознаками сільського походження, котрі повинні зникати геть в умовах міського життя, і якщо цього не відбувається, то це свідчить лише про вперте небажання диваків чи фанатів долучитися до надбань прогресу, котрий може здійснюватися виключно в російських етнокультурних формах.

З цим першим стереотипом пов’язаний і другий – стереотип архаїчності, відсталості, абсолютної традиційності, орієнтації на минуле. За російськими уявленнями, надбання української культури можуть бути більш чи менш цікавими, але то завжди надбання вчорашнього дня, то завжди історія.

З цього стереотипу архаїчності випливає і наступний стереотип, який стверджує, що українська культура є феноменом однозначно фольклорним. Через загальне невігластво щодо цієї культури росіянам (особливо  громадянам Росії) важко уявити собі її професійну складову, тим більше, що за радянських часів репрезентація українських культурних досягнень відбувалася здебільшого у вигляді фольклорних заходів.

У російській культурі вкорінилося поблажливо-іронічне ставлення до українців, як до людей простих, елементарних до примітивності, дещо хитруватих, з цілком одномірним, лінійним мисленням, таких собі “селюків” без жодних психологічних проблем і особливостей. На початку ХХ ст. це було продовженням “українофільських захоплень” російського суспільства ще початку ХІХ ст., коли у російській свідомості побутував екзотичний образ “поющей и пляшущей” Малоросії, коли такої великої популярності зажили “Малоросійскіє повєсті” Гоголя.



Докладніше: Махній М. М. Різновиди етнокультурної стереотипізації: між “своїми” і “чужими”// Етнопсихологія і міжкультурна комунікація/ М. М. Махній. - Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2015. - С. 96-102.

Культурний релятивізм: “дома їж, що хочеш, а в гостях, що дадуть”

Культурний релятивізм (від лат. relativus – відносний) – ствердження рівноправності всіх типів культур, переконаність у тому, що оцінка окремого елементу культури (звичаю, норми, цінності) можлива тільки в межах тієї культури, з якої він походить.

З точки зору культурного релятивізму, кожна культура – це унікальне явище, тому вона повинна розглядатися на основі прийнятих у ній стандартів. Однак дотримання принципу культурного релятивізму інколи спричиняє труднощі та питання. Наприклад, якщо в деяких культурах існує ритуальний канібалізм, чи повинні ми ставитись до цього як до нормального прояву культурної різноманітності?

Ось приклад одного серйозного конфлікту, який стався на ґрунті різних підходів до оцінки тієї самої ситуації – з позиції етноцентризму і з позиції культурного релятивізму. У переддень чемпіонату світу з футболу 2002 р., який відбувався у Японії і Південній Кореї, Товариство захисту тварин погрожувало розпочати міжнародну кампанію-бойкот ігор у Кореї, якщо південнокорейська влада не введе заборону на “варварський звичай” вживання у їжу м’яса собак. Керівник ФІФА – Йозеф Блаттер – навіть вислав до корейського керівництва листа, сформульованого у зневажливому тоні. У листі Й. Блаттер зажадав покласти край знущанню з “найкращого друга людини”. На що отримав відповідь: “Пес традиційно є вашим другом, а не нашим. Крім того, ми не обурюємося, що французи їдять жаб і слимаків, китайці – гадюк, а японці – готують свою традиційну страву – суші – нарізаючи ще живу рибу. Чому ж нам має бути заборонено вживати нашу традиційну їжу – страви із собачатини?”.

Будь-який культурний зразок (звичай чи норма, цінність чи обряд), яким би “диким” він не здавався представнику іншої культури, може бути зрозумілим лише в контексті власної культури. Розуміння змісту того чи іншого звичаю не означає його схвалення та прийняття. Якщо ж все, що здається “неправильним”, відкидається, розуміння іншої культури стає просто неможливим.





Докладніше: Махній М. М. Культурний релятивізм: “дома їж, що хочеш, а в гостях, що дадуть”// Етнопсихологія і міжкультурна комунікація/ М. М. Махній. - Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2015. - С. 63-66.

• Тематичні розділи • “HOMO ETHNIKOS” •

Етнічні феномени давно стали об’єктом культурологічних досліджень, етнопсихології, етнопедагогіки, етносоціології, етнодемографії, етнолінгвістики… ба навіть, етноботаніки!

Декому відразу спадає думка про штучність конструктів – береш від терміна “етнологія” першу його частину, додаєш назву вже давно існуючої науки й маєш гібрид нової суміжної дисципліни. Недарма існує теза про те, що етнічність є комічною реальністю: морально амбівалентною, парадоксальною на практиці, невловимою в теорії.

Глобалізаційні процеси сьогодення, мультикультуризація немовби стирають об’єктивні вияви етнічного. Проте, як не дивно, дух етніки постійно виконує роль звабника відносно кожної людини, намагаючись втягнути її життя у послідовність буття культурних форм. Більше того, в умовах сучасної світової цивілізації звернення до етнічних коренів виконує захисні, розвиваючо-збагачувальні, стабілізуючі та інші соціально-психологічні функції. Як модель буття етнокультура є певним сценарієм людського існування, для реалізації якого потрібен не один, а кілька учасників.

Сподіваюся, що пропонований науково-освітній проект сприятиме набуттю етнопсихологічних знань, формуванню взаєморозуміння, взаємоповаги та позитивного ставлення до культурного різноманіття в суспільстві, зорієнтує на самостійне вивчення тих чи інших народознавчих феноменів.


• Тематичні розділи • “HOMO ETHNIKOS” • 

Розділ 1. ІСТОРІЯ ЕТНОПСИХОЛОГІЇ


Розділ 2. ЕТНОЦЕНТРИЧНІСТЬ СВІТОБАЧЕННЯ


• Синоцентризм: “Made in China”

• Культурний релятивізм: “дома їж, що хочеш, а в гостях, що дадуть”
• Вестернізація: приймати чи протистояти?

Розділ 3. ЕТНОКУЛЬТУРНА СТЕРЕОТИПІЗАЦІЯ


• “Малоросійськість”: українці очима росіян


Розділ 4. ЕТНОКУЛЬТУРНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ



Розділ 5. МІЖКУЛЬТУРНА КОМУНІКАЦІЯ


• Етнофізіогноміка: ідентифікація етнічної зовнішності



Етнофізіогноміка: ідентифікація етнічної зовнішності

Хоча люди не відчувають труднощів, розрізнюючи індивідів споріднених етносів, представники інших рас “всі виглядають на одне обличчя”. За даними досліджень американських психологів, упізнати обличчя людини іншої раси ми можемо лише у 50% випадків. Так, відмінності у кольорі шкіри, формі обличчя, фактурі волосся між європейцями і африканцями здаються настільки значними, що індивідуальні відмінності всередині цих груп можуть випадати з-під уваги стороннього спостерігача. Ця особливість сприймання спричинює виникнення антропологічних стереотипів.

В кожній етнокультурі є специфічні засоби, своєрідні “фізіогномічні ключі” для “прочитування” зовнішності іншої людини з одночасною або наступною інтерпретацією і оцінкою її як особистості. Ці “ключі” достатньо ефективні, коли “додаються” до представників тієї ж самої культури, тобто дозволяють досить швидко, часом автоматично, і разом з тим доволі адекватно сприймати іншу людину. Але ці ж самі засоби можуть виявитися цілком неадекватними і недостатніми при сприйманні представників інших етносів, причому чим значніші відмінності між культурами, тим у меншій мірі придатні “ключі” однієї культури задля згорнутого і автоматичного прочитування представників іншої. Саме цим, можна пояснити величезну недиференційованість сприймання і запам’ятовування представників інших етносів, коли люди з віддалених культур навіть у суто зовнішньому плані здаються досить схожими один на одного, аж до ілюзії повної ідентичності.



Докладніше: Махній М. М. Етнофізіогноміка: “обличчя – різні, а пики – на одне лице// Етнопсихологія і міжкультурна комунікація/ М. М. Махній. - Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2015. - С. 172-179.

Синоцентризм: “Made in China”

Синоцентризм – етноцентрична перспектива, що розглядає Китай як унікальне явище й відводить йому домінуючу роль у розвитку світу.

Історія сприяла формуванню в китайської еліти особливого бачення Китаю як природного центру світу. Саме слово, що китайською мовою означає Китай, – “Chung Kuo”, чи “Серединна держава” – вказує на центрове положення країни в справах світу.

Синоцентризм протягом не одного тисячоліття складав основу культурної, ідеологічної та ментальної єдності країн і народів далекосхідного ареалу.


“Американська мрія”: складові успіху

Традиційні характеристики американської нації складаються з таких рис: індивідуалізм і здоровий глузд, прагматизм і підприємництво, раціоналізм і матеріалізм, динамізм і конформізм, егалітаризм і демократизм, ідея американської винятковості і культу успіху. 

Налаштування на успіх, згідно якому у такому відкритому суспільстві як американське, будь-яка людина, спираючись виключно на свої власні зусилля і енергію, здатна домогтися високого становища, є центральним елементом ідеї “американської мрії”: система життєвих завдань американця є культом, що веде до успіху. 


Успіх – центр цієї системи. Якщо розглядати “американську мрію” як систему цінностей, успіх займає вершинне положення у такій ієрархії цінностей. У свою чергу освіта, зокрема вища, може бути однією зі складників успіху. Ґрунтовна освіта та успіхи у її здобутті є однією з цінностей, що складають “американську мрію”, яка, об’єднує такі риси американців як підприємництво, динамізм, ініціативність, матеріалізм і прагматизм, що є складниками культу успіху.


Американська ідентичність: “плавильний казан” чи “миска салату”?

Певний час самі американці традиційно описували свою культуру як “плавильний казан” (melting pot), у якому злилися в одне ціле культури різних етнічних груп. В основу цього визначення лягла метафора письменника початку ХХ ст. Ізраіля Зангвіла (1864-1926), що акцентувала увагу як на здатності американського суспільства приймати безперервні потоки іммігрантів, так і на ідеї злиття американців різного походження в єдину націю зі спільною мовою і спільними культурними цінностями. 

Однак серед соціологів побутує думка про те, що концепція “плавильного казана”, яка видається уособленням демократичної ідеї, насправді є ідеологією домінантної групи WASP (White Anglo-Saxon Protestant), адже така ідеологія призвела до вживання поняття “чужинець” (alien) по відношенню до корінних мешканців континенту – індійців та мексиканців. Упровадження терміна “preferred immigrant” супроводжувало непомірні квоти для імміграції аж до 60-х рр. ХХ ст., коли найбільшу перевагу надавалося Англії, що, у свою чергу, призвело до “англо-конформізму” (Anglo-Conformity). Як результат, найвищого статусу набули ті групи іммігрантів, які найбільше наблизилися до “англо-моделі”, що може пояснити роль англійської мови в усьому подальшому розвитку американського суспільства. 

Внаслідок проведених соціологічних і політичних досліджень сучасні США заперечують концепцію “плавильного казана”, а феномен культурного плюралізму в Америці набув нових метафор: “salad bowl”, “tossed salad”, “pizza” та ін., у яких підкреслюється єдиний культурний простір зі збереженням яскраво виражених етнічних особливостей.




Докладніше: Махній М. М. Американська ідентичність: “плавильний казан” чи “миска салату”?// Етнопсихологія і міжкультурна комунікація/ М. М. Махній. - Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2015. - С. 138-147.